Дарим подарок за видео с монтажом или сервисным обслуживанием инженерных систем

Поради при монтажі трубопроводів

О. Єрьомін
Система трубопроводів для водопостачання та опалення є однією з умов для забезпечення комфортного перебування у приміщенні. На сьогоднішній день чимало виробників пропонують велике різноманіття трубопроводів і фітингів до них різних цінових категорій та якості. Однак для ефективного функціонування системи обігріву та постачання води однієї тільки високої якості компонентів недостатньо. Надзвичайно важливо правильно виконати монтаж трубопровідного обладнання.

TECE_R_1 Виконання монтажу трубопроводів для систем водопостачання та опалення потребує врахування великої кількості факторів. До них належать характеристика об’єкта, специфікація труб і комплектуючих до них, будівельно-монтажних робіт, які повинні забезпечуватись системою, тощо. Після проведення ретельного аналізу слід скласти оптимальну схему розташування трубопроводів і підключення необхідного обладнання.

Типові схеми монтажу

У системах ГВП та опалення схеми підключення трубопроводів дещо відрізняються. Так, у системі гарячого водопостачання найпоширенішими є такі види:

• Тупикова схема (рис. 1, а). У такій системі використовуються водопровідні стояки, тобто вертикальні трубопроводи, від яких відбувається відгалуження труб до певних місць споживання. При цьому використовується найменша кількість труб, однак частіше потрібно використовувати фітинги. Недоліком такої схеми є можливе виникнення застою води в ділянках, де її споживання найменше.
• Кільцеві трубопроводи (рис. 1, б). При застосуванні такого способу підключення подача води до кожного місця споживання відбувається фактично з двох напрямків. Це унеможливлює застій води, тим самим запобігає зараженню водопроводу бактерією Legionella pneumophila – небезпечним збудником легіонельозу. Ця система передбачає використання більшої кількості труб, ніж у попередній, однак можна використовувати менший діаметр труб. Також, процедура заміни води в трубопроводі при такій схемі є значно простішою, ніж у тупиковій системі.
• Змішана схема. Являє собою поєднання попередніх двох систем.TECE_R_11

Рис. 1

Розташування трубопроводів у системі опалення відбувається по-іншому:

• Послідовне однотрубне з'єднання (рис. 2, а). Послідовність з'єднання дозволяє використовувати меншу кількість труб. Однак воно також спричиняє меншу ефективність обігріву, адже температура води, що надходить до останніх радіаторів у системі, може бути суттєво нижчою, ніж необхідно. Крім того, відсутня можливість регулювати рівень обігріву окремо кожного з радіаторів, а при виникненні необхідності ремонту потрібно відключати всю систему.
• Паралельне однотрубне з'єднання (рис. 2, б). Таке підключення забезпечує більш ефективне у порівнянні з попереднім варіантом використання енергії теплоносія, а також рівномірність його подачі. Температуру кожного з радіаторів можна налаштовувати незалежно, і, відповідно, ремонтопридатність системи також є кращою. Однак необхідно використовувати більшу кількість труб і фітингів.
• Двотрубна система (рис. 2, в). З точки зору енергоефективності така система є найкращою, оскільки теплоносій до радіаторів подається та відводиться окремою гілкою трубопроводу. Мінусом такої схеми є висока вартість встановлення через використання ще більшої кількості труб і фітингів.
• Двотрубна колекторна система (рис. 2, г). Перевагою цієї системи опалення є передусім зручність керування: подача теплоносія і, відповідно, температура кожного радіатора налаштовується з єдиного колектора. Незалежність підключення кожного радіатора зумовлює можливість використання труб менших діаметрів. Однак сукупна довжина труб, необхідних для облаштування такої схеми, буде суттєво більшою, ніж в інших видах. Також потрібно врахувати, що гідравлічний опір такого контуру буде достатньо великим, що створює додаткові вимоги до якості труб і комплектуючих.
• Змішані підключення. Являють собою різного роду комбінації попередніх систем.TECE_R_12

Рис. 2

Кожна із запропонованих схем має низку переваг та недоліків, і доцільність застосування конкретної з них потрібно визначати, виходячи зі специфіки об’єкта та наявного бюджету.
Визначивши найоптимальнішу схему трубопроводів, потрібно підібрати належний тип труб і фітингів, їх діаметри, урахувавши чинні будівельно-монтажні норми та гідравлічні параметри мережі. Також потрібно враховувати особливості водонагрівального обладнання та відповідність йому характеристик трубопроводів. Адже, якщо, наприклад, система буде обладнана геліоустановкою чи твердопаливним котлом, то температура теплоносія в ній може бути вищою за 100°С. У такому разі необхідно встановлювати додаткову запобіжну арматуру.

Для забезпечення ефективної роботи системи ГВП та опалення важливо передбачити можливість видалення повітряних пробок. У найнижчій точці системи повинен бути встановлений дренажний пристрій.

При облаштуванні системи ГВП та опалення важливо не допускати нагрівання такими трубопроводами води в трубах питного водопостачання – її температура не повинна перевищувати 25°С. Якщо труби ХВП і ГВП конструктивно повинні знаходитись поряд, тоді гілку гарячого водопостачання потрібно монтувати вище труби з холодною водою. Це знизить ризик розмноження в ній уже згаданої вище бактерії Legionella pneumophila. Детальніше про способи захисту систем водопостачання описано в статті «Чистота систем водопостачання» (журнал AW-Therm, липень-серпень 2017).

Загальні рекомендації при монтажі трубопроводів

Як зазначалось вище, при виборі схеми розташування трубопроводів важливо не допускати місць, де гаряча вода буде застоюватись. Якщо ж без цього не обійтись, тоді потрібно передбачити можливість альтернативного використання окремих водонагрівачів для подачі гарячої води до тих місць, де водозабір відбуватиметься рідко. Система ГВП повинна завжди гарантувати подачу води, температура якої буде не нижчою за 55°С.

Усі різьбові з'єднання рекомендовано ущільнювати за допомогою паклі (наприклад, із сантехнічного льону) в поєднанні із сантехнічною пастою. При цьому важливо використовувати ту її кількість, яка не пошкодить з'єднання і, при цьому, забезпечить його герметичність.

При виникненні потреби у вигині труби необхідно дотримуватись рекомендацій виробника стосовно мінімального радіуса такого згину. Для найкращого результату слід використовувати спеціальний трубозгинальний інструмент.

Фітинг необхідно зафіксувати на трубу до її згинання, і він не повинен бути в місці згину.

Способи укладання труб

Монтаж труб може здійснюватись відкритим (тобто бути на поверхні) та прихованим способом.

Приховане укладання труб є складнішим і потребує врахування багатьох факторів. Так, усі фітинги не повинні контактувати з цегляною кладкою, штукатуркою, стяжкою чи іншими матеріалами. Для цього потрібно використовувати спеціальні ізоляційні матеріали. З метою мінімізації втрат тепла, забезпечення звукоізоляції та компенсації лінійного теплового розширення труби повинні знаходитись у відповідній ізоляції чи гофрованій захисній обшивці.
Максимальна відстань між кріпленнями труб на бетонній підлозі чи перекритті не повинна перевищувати 1 м. Ця норма стосується як прихованого способу монтажу, так і відкритого.

Якщо існує необхідність прокладання труб через деформаційні шви будівель, то їх потрібно захищати гофрованою трубою, яка повинна виступати щонайменше на 25 см у кожній точці такого шва. Як альтернативний спосіб можна використовувати ізоляційне покриття з мінімальною товщиною − 6 мм.

Систему трубопроводів можна облаштовувати в конструкціях підлоги. При цьому, слід дотримуватись базових вимог: труби повинні бути прямими і прокладатись паралельно до інших труб і стін. Під час планування укладання пріоритет повинен надаватись трубам опалення та постачання питної води над іншими трубопроводами.

При монтажі труб у конструкції підлоги із застосуванням лотоків слід дотримуватись таких вимог:

• усередині лотоків труби повинні знаходитись якомога ближче одна до одної;
• ширина траси з паралельно прокладеними трубопроводами з урахуванням ізоляції не повинна перевищувати 30 см;
• мінімальна відстань між двома трасами, а також між трасою та стіною, повинна становити 20 см; це ж значення стосується і розподільних шаф;
• відстань між лотоками та дверними прорізами не повинна бути менше ніж 10 см.

У будь-якому разі, якщо використовуються труби різних діаметрів, вони повинні знаходитись в одній площині звукоізоляції.

Для більш ефективного використання системи трубопроводи необхідно маркувати залежно від їх призначення. Це дозволить у подальшому простіше виконувати профілактичні та ремонтні роботи, а також здійснювати різного роду конструктивні зміни в системі.

Теплове лінійне подовження трубопроводів

У зв’язку з тим, що системи трубопроводів неодмінно піддаються розширенню при нагріванні та стисненню при охолодженні, виникає потреба в компенсації такої деформації. Нехтування такою особливістю може понести за собою руйнування будівельних конструкцій, в яких знаходяться трубопроводи, або пошкодження самих труб.

Якщо трубопровід знаходиться у щільному охопленні бетоном або стяжкою, явище лінійного подовження, що виникає, направлене всередину. У цьому випадку потреби в додаткових заходах для компенсації лінійного подовження немає. В іншому разі, кріплення трубопроводів систем ГВП та опалення потрібно виконувати так, щоб їх деформація компенсувалась ізоляцією труб, їх вигинами або за допомогою спеціальних пристроїв.
Детальніше з методикою розрахунку теплового лінійного розширення можна ознайомитись у статті «Компенсація теплового розширення труб» (журнал AW-Therm, травень-червень 2017).

Тепло- та звукоізоляція системи

Як уже згадувалось вище, з метою мінімізації втрат тепла та забезпечення звукоізоляції, труби повинні знаходитись у відповідній ізоляції чи гофрованій захисній обшивці.

Теплоізоляція повинна вибиратись залежно від цілей конкретної системи. Ізоляція трубопроводів, фітингів і апаратів повинна відповідати вимогам щодо розсіювання і поглинання тепла, а також протипожежного захисту.

Забороняється використання ізоляційних матеріалів, які можуть призвести до хімічної або контактної корозії фітингів чи труб.

Для забезпечення найкращої звукоізоляції, рекомендується дотримуватись нижчезазначених правил при монтажі:
• труби, які проходять через стяжку або прокладені в цегляній кладці, повинні забезпечуватись ізоляцією товщиною не менше ніж 9 мм;
• повнішому поглинанню звуку сприяє монтаж труб у гіпсокартонні конструкції;
• маса стін, на яких виконується встановлення трубопроводів, не повинна бути менше ніж 220 кг/м²;
• пасивний (статичний) тиск у системі не повинен перевищувати 5 бар;
• водоносні труби не бажано встановлювати на стіни, які потребують додаткової звукоізоляції;
• заборонено перевищувати допустиму для фітингів витрату води.

Випробування системи трубопроводів

Щоб упевнитись у правильності монтажу та надійності функціонування систем трубопроводів, безпосередньо перед введенням їх в експлуатацію здійснюються перевірки на герметичність і міцність.

Для отримання правильних результатів випробування на герметичність, воно має виконуватись в умовах постійної температури. Точність манометра повинна становити 0,5 бар. Вода, яка використовується для випробувань на герметичність, має бути гігієнічно чистою. Випробувальне обладнання не повинно погіршувати санітарно-гігієнічних показників води.

Випробування на герметичність систем водопостачання потрібно проводити в три етапи:

• заповнення та прокачування води в трубопроводі;
• здійснення попереднього випробування, при якому тиск має на 5 бар перевищувати максимально допустиме робоче значення;
• основне випробування має здійснюватись негайно після успішного завершення попереднього тесту, без зниження тиску в системі.

Падіння тиску на другому етапі тестування не повинно бути більшим, ніж 0,6 бар, а на третьому – не більше ніж 1 бар. При цьому не допускається жодних витоків із системи.

Випробування на герметичність системи опалення здійснюється аналогічно, але в цьому випадку максимальний тиск має в 1,3 рази перевищувати робочий тиск.

Перед введенням в експлуатацію трубопровід опалення необхідно ретельно промити і видалити будь-які органічні та неорганічні частинки, у тому числі металеву стружку та іржу. Наявність їх у системі може призвести до пошкодження її металевих компонентів, наприклад, бойлерів або радіаторів, внаслідок виникнення процесу гальванічної корозії.

Крім випробування на герметичність потрібно також перевірити міцність системи трубопроводів, відтворивши нормальні умови експлуатації. Точність шкали манометра для вимірювання тиску має становити мінімум 0,1 бар. Випробування на міцність поєднуються з візуальним оглядом усіх трубних з'єднань.

Максимальний тиск при здійсненні випробування не повинен перевищувати найвищого за такими значеннями:

• максимум 3 бара для трубопроводів з номінальним діаметром до DN 50;
• максимум 1 бар для трубопроводів з номінальним діаметром від DN 50 до DN 100.

Тривалість випробування при об’ємі трубопроводу до 100 літрів має становити не менше ніж 30 хвилин. Для кожних наступних 100 літрів об’єму тривалість випробування повинна збільшуватись на 10 хвилин.
Випробування на міцність відрізняється від попереднього тим, що показники манометра мають залишатися постійними.

Запорукою надійного та довговічного функціонування систем опалення і водопостачання є правильно виконаний монтаж. Починаючи зі стадії проектування і закінчуючи випробувальними роботами, необхідно врахувати чималу кількість особливостей та чинників. Тому, для забезпечення якісного функціонування трубопровідних систем протягом тривалого періоду часу, найкраще звертатись до кваліфікованих компаній з багаторічним досвідом роботи.

Якісний монтаж неможливо виконати без відповідного рівня якості комплектуючих. Тому продукція для систем трубопроводів повинна мати всі необхідні сертифікати якості та відповідати санітарно-гігієнічним нормам. Найкраще придбавати труби, фітинги та інші комплектуючі визнаних світових виробників. Належним чином змонтовані трубопровідні системи забезпечать функціонування протягом десятків років, не зменшуючи рівня своєї ефективності.



Оставьте комментарий