Мільйони тонн сонячних панелей і батарей: як формується новий глобальний ринок переробки

М. Яровий

За останнє десятиліття світ встановив сотні гігават сонячних електростанцій і систем накопичення енергії, розв’язуючи проблему декарбонізації та енергонезалежності. Перше покоління цього обладнання поступово наближається до кінця експлуатаційного строку, і галузь опиняється перед питанням, яке довго залишалося на другому плані: що робити з панелями й батареями, коли вони відпрацюють свій ресурс. Відповідь на це питання формує новий промисловий сектор – переробку відходів відновлюваної енергетики. За прогнозами галузевих організацій, найближчими десятиліттями його масштаб вимірюватиметься мільйонами тонн сировини. Уже сьогодні обсяг інвестицій у переробні потужності становить сотні мільйонів доларів

Масштаб проблеми: скільки відходів чекає на індустрію

Глобальна встановлена потужність сонячної генерації сягнула приблизно 2,4 ТВт за даними 2024–2025 років і продовжує зростати. За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства (IEA), для досягнення узгодженої на міжнародному рівні цілі потроєння потужностей відновлюваної енергетики до 2030 року знадобиться близько 1200 ГВт систем накопичення енергії на батареях.

Потужність таких систем вимірюють у гігаватах, а обсяг накопиченої енергії – у гігават-годинах або кіловат-годинах. Розширення сонячної та вітрової генерації, а також систем накопичення поступово збільшує кількість обладнання, яке після завершення строку експлуатації потребуватиме переробки або утилізації.

За оцінками Спільного дослідницького центру Європейської комісії (JRC), оприлюдненими в березні 2025 року, кумулятивний обсяг відходів сонячних панелей у Європейському Союзі може становити 6–13 млн тонн до 2040 року та 21–35 млн тонн до 2050 року. За довгостроковою оцінкою Міжнародного агентства з відновлюваної енергії (IRENA) та дослідницької програми IEA з фотоелектричних систем IEA-PVPS, до 2050 року у відпрацьованих панелях у світі накопичиться до 78 млн тонн матеріалів. Повернення цінної сировини в обіг може забезпечити понад 15 млрд доларів США.

Відходи утворюватимуться і в інших галузях відновлюваної енергетики. За розрахунками JRC, до 2050 року їхній щорічний обсяг у вітроенергетиці ЄС може сягнути приблизно 10 млн тонн і перевищити обсяг відходів сонячної генерації. Кількість демонтованих вітрових турбін може зрости приблизно з 42,5 тисячі до 2030 року до 86 тисяч до середини століття. Отже, потреба в переробці охоплює всю інфраструктуру енергетичного переходу.

Примітка: діаграма охоплює лише великогабаритні матеріали, придатні до промислової переробки (за методикою JRC); загальний річний обсяг відходів вітроенергетики – близько 10 млн тонн, включно з бетонними фундаментами, склопластиком та іншими матеріалами, – наведено в тексті вище

Основну частину маси сонячної панелі становить скло. До її складу також входять алюмінієва рама, кремнієві елементи, мідь, срібло та полімерні герметики. Співвідношення цих матеріалів залежить від моделі й виробника.

Літій-іонні батареї можуть містити літій, кобальт, нікель, мідь, алюміній і графіт. У стаціонарних системах накопичення енергії дедалі частіше використовують літій-залізо-фосфатні акумулятори (LFP). Їхній склад не передбачає використання кобальту та нікелю.

Від виробничого браку до urban mining

За даними IEA, сьогодні основним джерелом сировини для переробних заводів є виробничий брак. Частка відпрацьованих батарей у цьому потоці поки нижча. Однак це співвідношення швидко змінюватиметься: до 2035 року зросте частка батарей, що завершили свій життєвий цикл, як автомобільних, так і стаціонарних. До 2050 року такі батареї становитимуть понад 90% усієї сировини, що надходить на переробку.

Це зумовлює формування повноцінного ланцюга життєвого циклу обладнання:

діагностика → ремонт і відновлення → друге життя (наприклад використання автомобільної батареї, що втратила частину ємності, як стаціонарного накопичувача) → переробка → повернення відновлених матеріалів у виробництво.

У галузевій термінології цей підхід дедалі частіше називають «urban mining». У цьому підході джерелом сировини стає вже наявне в економіці обладнання замість первинного видобутку з надр.

Регуляторний тиск: ЄС формує правила гри

Найбільш системно питання утилізації врегульовано в Європейському Союзі, і саме європейське законодавство задає стандарти для галузі.

Директива про відходи електричного та електронного обладнання (WEEE, 2012/19/EU, ухвалена 2012 року) поширюється на сонячні панелі й вимагає від виробників фінансувати збір і переробку обладнання. З серпня 2018 року для панелей діють норми: не менш як 85% маси матеріалів має підлягати відновленню (це ширша категорія, яка включає й енергетичне відновлення – наприклад, спалювання з отриманням енергії), а 80% – безпосередньо готуватися до повторного використання або переробки як такої.

Регламент про батареї (EU) 2023/1542 набув чинності в серпні 2023 року, застосовується з 18 лютого 2024-го й замінює попередню директиву з серпня 2025-го; він встановлює поетапні цільові показники:

• ефективність переробки літієвих батарей – не менш як 65% середньої маси до кінця 2025 року і 70% до кінця 2030-го;
• рівень відновлення конкретних металів – 90% кобальту, міді, свинцю та нікелю і 50% літію до кінця 2027 року, а до кінця 2031-го ці показники мають зрости до 95% (кобальт, мідь, свинець, нікель) і 80% (літій);
• з 18 серпня 2031 року нові промислові батареї ємністю понад 2 кВт•год, тягові батареї електромобілів та стартерні автомобільні батареї (SLI) повинні містити мінімальну частку вторинної сировини – 16% переробленого кобальту, 6% літію, 6% нікелю та 85% свинцю;
• обов’язок декларувати вуглецевий слід моделі вводиться поетапно за категоріями: з 18 лютого 2025 року – для батарей електромобілів, з 18 лютого 2026-го – для промислових батарей ємністю понад 2 кВт•год (крім батарей зовнішнього накопичення), з 18 серпня 2028-го – для батарей LMT, а з 18 серпня 2030-го – для промислових батарей зовнішнього накопичення.

Показники 70% і 95% у перших двох пунктах стосуються різних об’єктів вимірювання.

Перший показник – це ефективність переробки всієї маси батареї, включно з важким для відновлення баластом (корпус, електроліт, сепаратори).

Другий стосується лише цільових металів, які технічно найпростіше і найвигідніше видобувати. Декларація вуглецевого сліду дає змогу порівнювати моделі батарей за впливом виробництва на клімат. З лютого 2027 року для основних категорій батарей додатково стає обов’язковим цифровий «паспорт батареї» – електронний запис із даними про походження матеріалів, склад і історію використання, який має полегшити подальшу переробку чи повторне використання.

До цього додається Акт про критичну сировину, який встановлює орієнтир: до 2030 року щонайменше 25% річної потреби ЄС у стратегічній сировині має покриватися за рахунок вторинної переробки, а жодна третя країна не повинна забезпечувати понад 65% цієї потреби на будь-якому етапі виробничого ланцюга – від видобутку до обробки. Ця норма прямо стосується сьогоднішньої залежності від Китаю, що займає домінуючі позиції в глобальному ланцюгу переробки та виробництва батарей.

Ринок, що вже вимірюється мільярдами

Хоча перші спеціалізовані потужності для переробки з’явилися ще наприкінці 2010-х, саме зараз регуляторний тиск і зростання обсягу відходів переводять цей сегмент із поодиноких пілотних проєктів у фазу промислового масштабування – окремого інвестиційного сегмента зі своєю аналітикою й прогнозами.

За оцінкою аналітичної компанії Grand View Research, глобальний ринок переробки сонячних панелей у 2025 році оцінювався приблизно в 384 млн доларів США, і, за прогнозом, до 2033 року він зросте до близько 610 млн доларів (середньорічні темпи зростання – близько 6%); найбільша частка ринку (понад 39%) припадає на Європу, а Азійсько-Тихоокеанський регіон демонструє найшвидше зростання.

Ринок переробки літій-іонних батарей зростає значно динамічніше: за тими самими оцінками Grand View Research, у 2025 році він становив приблизно 287 млн доларів, а до 2033-го може сягнути 2,7 млрд доларів за середньорічного приросту понад 30%. Інші аналітичні агентства (зокрема Precedence Research та MarketsandMarkets) дають ще вищі довгострокові оцінки: до 50–115 млрд доларів у горизонті 2033–2035 років, що пояснюється передусім стрімким зростанням обсягу електромобільних батарей, які завершують перший цикл експлуатації.

Практичним підтвердженням цього тренду є поява спеціалізованих промислових потужностей. Ще у 2018 році компанія Veolia відкрила у французькому Руссе перший у Європі завод, повністю призначений для переробки фотовольтаїчних панелей, потужністю 1800 тонн на рік (із плановим нарощенням до 4000 тонн) і рівнем відновлення матеріалів до 95%. Сьогодні подібні потужності масштабуються по всьому Євросоюзу, а на ринку переробки батарей утвердилися такі гравці, як Umicore, Li-Cycle та Redwood Materials.

Автор початкової публікації на цю тему звертає увагу на потенційне формування регіональних переробних хабів у Центральній Європі – Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині та Угорщині, – де вже склався потужний промислово-енергетичний кластер.

Український контекст: швидкий монтаж, повільна утилізація

Для України ця тема має особливе практичне значення. Після масованих ударів по енергетичній інфраструктурі децентралізована генерація перетворилася із нішевого рішення на елемент енергетичної безпеки країни. За оцінкою голови правління Асоціації сонячної енергетики України (АСЕУ) Владислава Соколовського, лише у 2024 році в Україні було введено в експлуатацію приблизно 800–850 МВт нових сонячних потужностей – і бізнесом (для самоспоживання та енергобезпеки), і домогосподарствами; асоціація не наводила точного розподілу між цими категоріями та можливими малими промисловими проєктами. Цьому значною мірою сприяло скасування ПДВ і мита на імпорт сонячного обладнання влітку 2024 року.

За оцінками галузевих джерел, частка сонячної генерації в електроенергетичному балансі країни перевищила 6%. Цей показник стосується виробництва електроенергії. Загальний енергобаланс включає також теплову енергію та паливо. Розподілена сонячна генерація (без урахування великих промислових станцій, значна частина яких опинилася на тимчасово окупованих територіях або постраждала від обстрілів) станом на кінець 2024 року – тобто вже з урахуванням згаданих 800–850 МВт – оцінювалася приблизно у 7 ГВт сукупно, і лише за першу половину 2025 року до неї додалося ще близько 500 МВт.

Жодна українська чи міжнародна установа поки що не публікувала окремого прогнозу обсягу відходів сонячних панелей для України. За методикою IRENA та IEA-PVPS (2016), яка використовує коефіцієнт близько 70–100 тонн маси панелей на 1 МВт встановленої потужності – цей коефіцієнт визначений переважно за панелями попередніх поколінь, тоді як новіші, легші моделі можуть давати нижче значення, – наявні 7 ГВт розподіленої генерації дадуть орієнтовно 0,5–0,7 млн тонн маси панелей, які рано чи пізно – залежно від строку служби конкретних моделей, приблизно за 25–30 років – перейдуть у категорію відходів.

Це власний орієнтовний розрахунок редакції за відкритою методикою з широким діапазоном похибки. Офіційної оцінки для України немає. Розрахунок показує, що йдеться про цілком вимірну в масштабах країни проблему.

Паралельно прискорено розвивається сегмент систем накопичення енергії. Наприклад, у межах партнерства ДТЕК і Fluence в Україні вже розгорнуто близько 200 МВт встановленої потужності та 400 МВт•год ємності накопичення, розподілених між кількома модульними об’єктами в Київській та Дніпропетровській областях. Міжнародне енергетичне агентство у своєму аналізі політики для України (грудень 2025 року) оцінює потенціал розвитку розподіленої генерації до 2030 року в діапазоні від 7 ГВт сонячної генерації і 3 ГВт•год накопичення (за мінімально витратним сценарієм) до 24 ГВт сонячної генерації і 5,6 ГВт•год накопичення (за сценарію прямого субсидування вартістю 17,5 млрд євро).

При цьому питання утилізації цього обладнання практично не потрапляє в публічний і регуляторний порядок денний. В Україні досі немає спеціального закону про поводження з відходами сонячних панелей – питання регулюється загальними нормами, які працюють у зв’язці: постанова Кабінету Міністрів № 1102 від 20 жовтня 2023 року визначає загальну категорію відходу, наказ профільного міністерства про перелік небезпечних властивостей відходів задає критерії, за якими цю категорію відносять до небезпечної чи безпечної, а постанова Кабінету Міністрів № 1067 від 17 вересня 2024 року регулює вже подальше транскордонне перевезення, якщо відходи визнано небезпечними. На практиці це означає, що клас небезпеки панелі визначається не централізовано, а індивідуально для кожної партії – залежно від наявності у її складі сполук кадмію, свинцю чи селену; за відсутності таких компонентів відходи потрапляють до «зеленого» (безпечного) переліку.

Рамковий закон «Про управління відходами» № 2320-IX, що набув чинності 9 липня 2023 року, передбачає механізм розширеної відповідальності виробника (РВВ) для семи категорій продукції, включно з електричним та електронним обладнанням і батареями. Однак повноцінного впровадження цього механізму ще немає: законопроєкт щодо упаковки перебуває на розгляді профільного комітету, зареєстрований 2019 року законопроєкт щодо електронного обладнання знято з розгляду, а профільний законопроєкт щодо батарей і акумуляторів, також зареєстрований 2019 року, досі не ухвалено.

Наприкінці 2023 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів розпочало публічне обговорення нового законопроєкту «Про електричне та електронне обладнання та відходи електричного і електронного обладнання», який має запровадити РВВ саме для цієї категорії, однак він залишається на стадії підготовки. Окремого законопроєкту щодо сонячних панелей і далі не розроблено. Фактично власники обладнання самостійно оплачують утилізацію небезпечних компонентів через ліцензовані підприємства, а держава, за оцінками профільних екологічних видань, не має об’єктивної статистики щодо реальних обсягів таких відходів – частина операцій, імовірно, іде в тіньовий сектор.

Той самий автор вважає, що географічне розташування дає Україні можливість інтегруватися у формований центральноєвропейський ланцюг циркулярної економіки в енергетиці – від демонтажу й логістики до діагностики та ремонту обладнання, а також відновлення сировини.

Це довгостроковий потенціал. Наразі профільного регулювання, статистики й системи розширеної відповідальності виробника для панелей і батарей в Україні немає. Тому перш ніж говорити про інтеграцію в європейський ланцюг переробки, потрібно закласти базову регуляторну й облікову інфраструктуру всередині країни.

Висновок

Глобальна галузь переробки сонячних панелей і батарей переходить від дослідницької стадії до промислового масштабування: діють обов’язкові європейські нормативи щодо збору, відновлення матеріалів і мінімальної частки вторинної сировини, зростають профільні заводи, а аналітики оцінюють ринок уже в сотні мільйонів і найближчим часом – мільярди доларів.

Водночас у країнах, що переживають бум встановлення розподіленої генерації та накопичувальних систем, причини цього зростання різняться: у Центральній Європі вони ринкові, в Україні – воєнні. Питання того, що станеться з цим обладнанням через 15–25 років, поки що залишається на маргінесі уваги і регуляторів, і галузі.

Досвід ЄС тут показовий: від ухвалення WEEE-директиви до практичного впровадження вимог для панелей минуло шість років (2012–2018), а Регламент про батареї дає галузі понад сім років на поетапне досягнення цільових показників (2023–2031).

Період у 15–25 років до масового напливу відходів відповідає часовому горизонту, потрібному для побудови регуляторної й промислової бази для утилізації. Підготовку цієї бази потрібно починати протягом цього періоду. Що раніше вона формується, то менше шансів, що масовий монтаж обладнання сьогодні обернеться неконтрольованим потоком відходів – частина яких, залежно від складу, кваліфікуватиметься як небезпечна, – завтра.

---

---

Більше важливих статей і новин в Telegram-каналі та корисні відео на Youtube-каналі та у TikTok.  Долучайтесь!

Переглянуто: 2 010