Верховна Рада ухвалила закон про європейські стандарти питної води

15 вересня 2026 року Верховна Рада України ухвалила в цілому Закон №13578 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення норм законодавства у сфері питного водопостачання та водовідведення»

Документ розробило Міністерство розвитку громад та територій України. Він наближає українське законодавство у сфері питного водопостачання та водовідведення до вимог Європейського Союзу. Закон ухвалено в межах виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також Національної програми адаптації законодавства України до права ЄС.

Документ вносить зміни до законів «Про питну воду та питне водопостачання», «Про водовідведення та очищення стічних вод» і «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг».

Зв’язок із директивами ЄС

Експертний висновок профільного Комітету Верховної Ради до законопроєкту №13578 прямо посилається на Директиву (ЄС) 2020/2184 про якість води, призначеної для споживання людиною. Директива вимагає суворого контролю якості питної води на всіх стадіях постачання, визначає механізми тимчасових відступів від нормативів за строками та зобов’язує регулярно інформувати споживачів про стан води. Закон реалізує цю вимогу через запровадження оцінки ризиків якості води.

Частина закону про водовідведення орієнтована на загальноєвропейську рамку — Директиву Ради 91/271/ЄЕС про очищення міських стічних вод та її оновлення Директивою (ЄС) 2024/3019. На відміну від Директиви 2020/2184, пряме посилання на 91/271/ЄЕС у тексті законопроєкту №13578 не підтверджено; йдеться про загальний напрям гармонізації, а не про підтверджену текстову прив’язку.

Основні зміни (за повідомленням пресслужби Верховної Ради, крім окремо позначеного пункту):

• запроваджується оцінка ризиків якості води на всіх етапах постачання, від джерела до споживача;
• визначаються чіткіші процедури приєднання об’єктів до централізованих систем водопостачання та водовідведення;
• запроваджується поняття «нецентралізоване водовідведення», що впорядковує надання таких послуг;
• створюються умови для формування економічно обґрунтованих тарифів у сфері водопостачання;
• за висновком профільного Комітету з питань екологічної політики та природокористування, розмежовуються повноваження між Кабінетом Міністрів України, Регулятором (НКРЕКП) та органами місцевого самоврядування.

Шлях документа в парламенті: реєстрація 31 липня 2025 року, ухвалення в першому читанні 5 листопада 2025 року, розгляд профільним комітетом під час підготовки до другого читання 30 березня та 29 червня 2026 року.

Ухвалення в цілому не є завершальним етапом. Перед набранням чинності документ має підписати Голова Верховної Ради, після чого його передадуть на підпис Президенту України. Закон набуде чинності лише після офіційного оприлюднення, конкретна дата поки не відома. За наявними джерелами — пресрелізами та висновками комітету — не вдалося встановити, чи передбачає ухвалений текст окремий фінансовий інструмент для оновлення мереж. Це можна буде з’ясувати лише після публікації повного тексту закону.

Від редакції

Закон наближає регулювання у сфері водопостачання та водовідведення до права ЄС. Водночас він регулює процедури приєднання об’єктів до мереж і контроль якості води, а не безпосереднє фінансування чи заміну зношених труб. За Водною стратегією Кабміну (дані 2017 року), 36,2% із 104 тис. км мереж водопостачання країни мали статус ветхих або аварійних. Окремого офіційного перегляду цієї цифри, який давав би змогу оцінити зміни за дев’ять років, не підтверджено.

Новіші дані є лише щодо окремих міст і не є зіставними між собою: Хмельницьководоканал повідомляє про 35% аварійних мереж водопостачання й 38% мереж водовідведення без зазначення дати цих даних; Миколаївводоканал фіксує втрати води в мережах на рівні 34,7% станом на липень 2026 року, але цей показник значною мірою пов’язаний із пошкодженням водогону Дніпро-Миколаїв у 2022 році, а не лише зі звичайним зносом труб.

Наявні дані не дають змоги зробити узагальнений висновок про стан мереж у країні. Водночас вода, підготовлена відповідно до нових стандартів, проходить через мережі, стан яких закон прямо не регулює.